Народження легенди всупереч правилам: Як Chuck Schuldiner і гурт Death відкрили світові екстремальний метал

Коли мова заходить про напрямок, у назві якого фігурує слово «смерть», першопрохідцю і засновнику жанру death metal на ім'я Chuck Schuldiner можна було б пробачити думки про те, що у створеного ним божевільного музичного відгалуження є свої жорсткі межі. Однак на ділі все виглядає з точністю до навпаки: цей культовий музикант твердо знав, що його дітище приречене на грандіозний світовий успіх.

У середині 1980-х років Schuldiner віртуозно об'єднав у єдиному творчому горнилі свою пристрасть до нової хвилі британського хеві-металу (NWOBHM), прогресивного металу і стрімкого трешу, фактично подарувавши світові нове екстремальне звучання. Його впевненість у колосальному потенціалі цього стилю залишалася непохитною, незважаючи на хвилю жорсткого негативу і повного неприйняття, з якою музиканти зіткнулися на самому старті свого шляху. В архівному інтерв'ю для квітневого номера журналу Guitar World за 1995 рік лідер гурту Death гранично ясно висловив, наскільки сильною була його особиста віра в цей амбітний музичний напрямок і в жанр в цілому.

Як зазначав сам Chuck Schuldiner, який зумів підняти екстремальний метал на немислиму і несподівану висоту до своєї передчасної кончини в 2001 році, у нього ніколи не виникало сумнівів у правильності обраного шляху. Хоча, за його власним визнанням, приводи для сумнівів були вагомими, адже в ті роки буквально кожен навколо твердив музикантам, що їхня творчість — це цілковитий провал.

Колектив почувався справжнім вигнанцем на музичній сцені Орландо. Усі інші шкільні рок-гурти того періоду постійно пліткували на їхню адресу. Музикантів таврували за жахливе і відразливе звучання. Chuck погоджувався, що на перших порах їхня подача дійсно могла здаватися дикою і сирою, але в ній була одна найважливіша деталь — абсолютна, щира відданість своїй справі. Саме ця безкомпромісна чесність у підсумку і змінила хід музичної історії.

Унікальний природний талант лідера гурту Death — а він, безумовно, був справжнім віртуозом гітарної майстерності — дозволив взяти найважчі, щільні та агресивні елементи з його улюбленої музики і надати їм форми, яка змогла зачепити широку аудиторію без втрати своєї екстремальної суті. Саме завдяки цьому death metal переріс рамки короткочасного епатажного трюку і став серйозним мистецтвом.

У наші дні такі монументальні релізи гурту, як Human, Individual Thought Patterns і The Sound of Perseverance, офіційно визнані фундаментальною класикою важкої сцени. А такі всесвітньо відомі сучасні колективи, як Machine Head і The Black Dahlia Murder, відкрито називають гурт Death і новаторський підхід Chuck Schuldiner своїм головним джерелом натхнення. Маестро залишив цей світ надто рано, але залишив по собі грандіозну спадщину, створену всупереч будь-яким обставинам і прогнозам критиків.

До 1995 року екстремальний метал вже міцно зміцнив свої позиції на музичному ринку, і великі спеціалізовані лейбли почали активно підписувати контракти з важкими гуртами, сподіваючись вивести цей стиль на рівень мейнстріму. Тим не менш, сам Schuldiner був переконаний, що саме помилки звукозаписних компаній стали головною причиною тимчасових труднощів руху в той період. Однак вектор їхньої власної долі вже починав стрімко змінюватися.

У своєму інтерв'ю для Guitar World гітарист підкреслював, що багато компаній підписували контракти зовсім не з тими виконавцями. І це не було проявом зарозумілості з його боку. Навпаки, Chuck завжди викладався на всі 150 відсотків при створенні кожного релізу для свого колишнього лейблу Relativity. Тому ситуація, коли готові альбоми фактично відкладалися керівництвом у довгий ящик, а плоди твого життя просто викидалися на узбіччя, викликала в нього колосальний гнів і розчарування.

У період, коли команда приступала до створення свого шостого студійного альбому Symbolic в 1995 році, вони все ще були пов'язані зобов'язаннями з компанією Relativity. Музикант з жахом згадував думки про те, що передача цієї вистражданої платівки в руки байдужих функціонерів буквально вбивала його зсередини. Для нього було б справжнім ударом побачити, як цей сильний матеріал відправляється на смітник історії через чужу байдужість.

Засновник жанру зазначав, що ніколи не любив ходити і скаржитися на долю, але індустрія довгий час не давала його гурту того повноцінного масштабного шансу, який з легкістю отримували багато інших колективів, що підписали контракти з великими мейджор-лейблами. Ситуація змінилася з переходом під крило знаменитого лейблу Roadrunner, керівництво якого по-справжньому повірило в потенціал гурту і надало йому потужну підтримку. Все, чого щиро бажав музикант — це отримати чесну можливість заявити про себе на повний голос на найвищому рівні, будучи готовим особисто визнати поразку, якби вони раптом не впоралися із завданням.

Початок співпраці з лейблом Roadrunner виявився стратегічно вивіреним і неймовірно точним кроком. Фінальний студійний шедевр колективу, що отримав назву The Sound of Perseverance, продемонстрував вражаючі комерційні результати. Платівка розійшлася значним тиражем близько 30 000 примірників на старті і донині гордо височіє на музичному олімпі як бездоганний, культовий і еталонний зразок справжнього гітарного мистецтва.