Джо Бонамасса: «Їм не потрібно, щоб їх турбували»

Чому Джо Бонамасса майже не грає на гітарах зі своєї легендарної колекції: «Їм не потрібно, щоб їх турбували»

«На деяких інструментах досі стоять оригінальні струни»

Джо Бонамасса зізнався, що більша частина гітар з його великої колекції практично не використовується для гри. Причина проста: багато з цих інструментів знаходяться у стані музейних експонатів, і знаменитий блюз-рок-гітарист вважає своїм обов'язком зберегти їх у первозданному вигляді.

Будучи колекціонером з багаторічним стажем і по-справжньому фанатичним ставленням до вінтажного обладнання, Бонамасса володіє такою кількістю рідкісних гітар, що ними можна було б укомплектувати не один музей. Його знамените сховище Nerdville, по суті, вже функціонує як музей — більшість інструментів там призначені не для повсякденного використання, а для збереження історії.

У недавньому інтерв'ю для подкасту My Weekly Mixtape Джо пояснив свою філософію. За його словами, значна частина з приблизно 650 гітар відноситься до категорії museum-grade — це повністю оригінальні інструменти, без модифікацій, в ідеальному стані, такими, якими вони залишили фабрику десятиліття тому. Деякі екземпляри настільки добре збереглися, що на них досі встановлені заводські струни.

«Є гітари, які не потрібно чіпати, зношувати або піддавати навантаженню. Але, звичайно, у мене є і ті інструменти, на яких я дійсно граю — гастрольні, робочі гітари. А ще є інструменти не в ідеальному стані, які просто береш до рук і розумієш: ось вона, магія. Вони відмінно звучать і прекрасно відчуваються у грі», — розповів музикант.

Виникає логічне запитання: навіщо тоді володіти такою кількістю гітар, якщо більшість з них не використовується ні на сцені, ні в студії? Відповідь Бонамасси гранично чесна — він перш за все колекціонер.

«Якщо ти колекціонер, ти прагнеш придбати найчистіший, найоригінальніший екземпляр. Саме такі інструменти з часом зберігають і збільшують свою цінність. А якщо ти музикант — ти не поїдеш на гоночній машині з поганими шинами».

За словами Джо, йому доводиться балансувати між двома ролями — гравця і колекціонера. Він не може просто оголосити себе колекціонером і ніколи не грати на інструментах. Тому частина його гітар обслуговується і адаптується для активного використання: замінюються лади, проводиться технічне обслуговування, щоб інструмент був повністю готовий до роботи.

При цьому Бонамасса підкреслює, що видатний звук і натхнення зовсім не вимагають володіння найрідкіснішими вінтажними екземплярами.

«Peavey Classic 30 спокійно впорається із завданням. Це не обов'язково має бути щось елітне».

Музикант з самоіронією називає себе «королем аудіофільських причіпок», але тут же наводить показовий приклад:

«Я бачив, як Роббен Форд грає на орендованих підсилювачах Fender Twin і все одно звучить як Роббен Форд. Ти завжди будеш звучати як ти сам. Я чув його і з Dumble — так, це чудово. Але і зі звичайним орендованим підсилювачем він звучить приголомшливо. Тому що він — Роббен Форд. У цьому і є вся суть».

Історія Джо Бонамасси — відмінне нагадування про те, що справжня цінність гітари полягає не тільки в її ціні чи рідкісності, але й у тому, яку історію, емоції та натхнення вона несе.